Відпустка «за свій рахунок» — універсальний спосіб для працівника вирішити особисті проблеми або урвати час для відпочинку (нехай і безоплатного), коли оплачувані відпустки уже використані. Як оформити відпустку без збереження зарплати і про які підводні течії слід пам’ятати?
Три групи підстав для надання відпустки «за свій рахунок» & бажання працівника
Підстави для надання відпустки без збереження зарплати умовно можна поділити на три групи.

Група 1. Йдеться про підстави для надання відпустки без збереження зарплати, прописані у ст. 25 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504). У цій нормі чітко визначені категорії працівників, яким може бути надана відпустка «за свій рахунок», або обставини, за яких можливе її оформлення. Тривалість відпустки без збереження зарплати, визначена ст. 25 Закону № 504, різниться залежно від підстави для її надання.
Особливість надання відпустки без збереження зарплати за підставами, викладеними у ст. 25 Закону № 504, полягає у наступному: якщо працівник бажає оформити відпустку «за свій рахунок» за однією з підстав ст. 25 Закону № 504, роботодавець повинен задовольнити його вимогу. Тобто у такому випадку роботодавець не може відмовити працівнику в оформленні відпустки без збереження зарплати, навіть якщо це позначиться на робочому процесі установи або відділу.

Група 2. Відповідно до ст. 26 Закону № 504 відпустка без збереження зарплати тривалістю до 15 календарних днів на рік може надаватися працівнику за наявності у нього сімейних обставин або інших причин для її надання. Відпустка за підставою, викладеною у ст. 26 Закону № 504, оформлюється лише за бажанням працівника. Роботодавець не наділений правом ініціювати надання цієї відпустки за наведеною підставою.
Але роботодавець може і відмовити працівнику у наданні відпустки «за свій рахунок» через сімейні або інші обставини. Річ у тім, що, як вказано у ст. 26 Закону № 504, працівник і роботодавець мають дійти згоди про надання відпустки без збереження зарплати за наведеною підставою і про її тривалість у межах її максимальної річної тривалості.

Роботодавець самостійно оцінює, наскільки сімейні обставини або інші причини поважні для надання працівнику відпустки «за свій рахунок». Звісно, при вирішенні цього питання керівник повинен враховувати й інтереси робочого процесу. Отже, рішення про надання або ненадання відпустки без збереження зарплати за ст. 26 Закону № 504 належить виключно до компетенції роботодавця (лист Мінпраці від 18.03.2009 р. № 2961/0/14-09/06).
Увага! Ініціювати оформлення відпустки без збереження зарплати за підставами, викладеними у ст. 25 і 26 Закону № 504, має право виключно працівник.
Тобто роботодавець не може примусово відправити працівника у неоплачувану відпустку за вказаними підставами (лист Мінсоцполітики від 19.09.2013 р. № 416/13/116-13).

Група 3. Ще у 2014 році законотворці пішли на непопулярні методи збереження бюджетних коштів. Так, вони надали право керівникам окремих держструктур відправляти працівників у відпустки без збереження зарплати без їх згоди і навіть визначати тривалість цієї неоплачуваної відпустки. Підкреслимо, що, на щастя, такі повноваження отримали керівники виключного кола держорганів.

Так, із серпня по грудень 2014 року прерогативою ініціювати відправлення своїх працівників у неоплачувані відпустки були наділені керівники центральних органів виконавчої влади, які здійснюють контроль та нагляд у відповідних галузях і сферах або виконання функцій яких можуть здійснювати відповідні міністерства (п. 66 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 р. № 719-VII (далі — Закон № 719).
З 01.01.2015 р. «естафету» підхопив п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII (далі — Закон № 76). Вважаємо, що вказана норма залишається чинною і зараз. Так, керівники органів виконавчої влади та інших державних органів мають право відправляти своїх працівників у відпустки без збереження зарплати і визначати тривалість цієї відпустки. Ще раз відзначимо: у цьому випадку згода працівника на неоплачувану відпустку не потрібна.

Норма п. 9 Прикінцевих положень Закону № 76 не стосується органів, які беруть участь в АТО, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об’єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об’єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.

Джерело: buhgalter.com.ua