Географічна і демографічна нерівність, зростання масштабів бідності, ще більша нестача гідних робочих місць – такими, за прогнозами МОП, можуть виявитися наслідки пандемії COVID-19 для ринку праці.

Криза на ринку праці, спричинена пандемією COVID-19, далеко не закінчилася, оскільки щонайменше до 2023 року зростання зайнятості не зможе компенсувати понесені втрати, йдеться в новому аналітичному звіті Міжнародної організації праці.

У дослідженні під назвою «Перспективи зайнятості та соціального захисту в світі: тенденції, 2021 рік» (World Employment and Social Outlook: Trends 2021), прогнозується, що дефіцит у сфері зайнятості, який виник через глобальну кризу в 2021 році, досягне 75 мільйонів робочих місць, а у 2022-му скоротиться до 23 мільйонів.

Відповідне скорочення загального обсягу робочого часу, яке утворюється в результаті як дефіциту робочих місць, так і переходу на неповний робочий час, рівнозначне 100 мільйонам робочих місць на умовах повної зайнятості в 2021 році і 26 мільйонам в 2022 році.

Така нестача робочих місць і скорочення тривалості робочого часу виникли на тлі хронічно високих докризових показників безробіття та недовикористання робочої сили, а також незадовільних умов праці.

Відповідно можна прогнозувати, що у 2022 році загальна кількість безробітних в світі складе 205 млн осіб – значно більше, ніж в 2019 році (187 млн). Таким чином, рівень безробіття складе 5,7%. Якщо не брати до уваги кризовий період, спричинений пандемією COVID-19, востаннє такий показник був зафіксований в 2013 році.

Найбільш постраждалими в першій половині 2021 року регіонами стали Латинська Америка і країни Карибського басейну, а також Європа і країни Центральної Азії. В обох регіонах втрати робочого часу оцінюються більш ніж у 8% у першому кварталі і в шість з гаком відсотків у другому, в той час як загальносвітові втрати робочого часу в першому і другому кварталах склали відповідно 4,8 і 4,4%.

Згідно з прогнозами, темпи відновлення сфери зайнятості у світі в другій половині 2021 року прискоряться – за умови, що не відбудеться погіршення загальної ситуації з пандемією. Однак цей процес буде йти нерівномірно через неоднаковий доступ до вакцин в країнах, що розвиваються, і країнах з ринком, що формується, а також через те, що у більшості з них можливості проводити в життя ефективні заходи податково-бюджетного стимулювання обмежені. Крім того, якість новостворених в цих країнах робочих місць найбільш ймовірно знизиться.

Скорочення зайнятості та обсягу робочого часу привело до різкого зниження одержуваних від трудової діяльності доходів і відповідно зростання бідності. 

У порівнянні з 2019 роком, ще 108 мільйонів працівників у всьому світі перейшли до категорії бідних або вкрай бідних (що означає, що вони і їхні родини живуть на суму, що не перевищує 3,20 долара США в місцевій валюті на людину в день).

«Досягнення останніх п'яти років у справі викорінення бідності серед працюючого населення зведені нанівець», – йдеться в доповіді. У ній підкреслюється, що такий розвиток подій робить одну з проголошених ООН Цілей в галузі сталого розвитку, а саме ліквідацію бідності до 2030 року, ще більш важкодоступною.

Криза, спричинена пандемією COVID-19, також посилила вже існуючі прояви нерівності, оскільки найсильніше вплинула на незахищених працівників, йдеться в доповіді. Повсюдна відсутність соціального захисту (наприклад, серед двох мільярдів працівників світової неформальної економіки) означає, що перебої в трудовій діяльності працівників, спричинені пандемією, катастрофічно позначилися на сімейних доходах і умовах життя.

Криза також позначилася на становищі жінок. У 2020 році рівень зайнятості серед них скоротився на 5%, в той час як у чоловіків цей показник склав 3,9%. Багато жінок пішли з ринку праці і більше не працюють. Додаткові домашні обов'язки, що виникли у жінок в результаті введеного через пандемію режиму ізоляції, також несуть небезпеку повернення до традиційних гендерних ролей.

Рівень зайнятості серед молоді у світі за 2020 рік знизився на 8,7%, в той час як серед дорослих – тільки на 3,7%. При цьому найбільш істотне зниження фіксувалося в країнах із середнім рівнем доходу. Наслідки затримок і перебоїв з виходом молодих людей на ринок праці можуть розтягнутися на роки.

«Відновлення після пандемії COVID-19 - проблема не лише з сфері охорони здоров'я. Необхідно ліквідувати і ту серйозну шкоду, яка була завдана пандемією економіці і суспільству. Без зусиль, спрямованих на прискорене створення гідних робочих місць, підтримку найбільш вразливих членів суспільства і відновлення найбільш постраждалих галузей економіки, довгострокові наслідки пандемії можуть розтягнутися на довгі роки, приводячи до втрати людського та економічного потенціалу, зростання масштабів бідності та нерівності, – заявив Генеральний директор МОП Гай Райдер. – Нам потрібна всеосяжна і узгоджена стратегія, заснована на інтересах людини і підкріплена діями та фінансуванням. Ефективне відновлення економіки є неможливим без відновлення гідних робочих місць».

Крім аналізу скорочення обсягу робочого часу і прямих втрат в сфері зайнятості, а також втрачених можливостей в питанні збільшення зайнятості, в доповіді описана стратегія відновлення, що побудована на чотирьох принципах: сприяння широкому економічному зростанню і створенню продуктивних робочих місць; підтримці доходів домогосподарств і наданню їм допомоги в перехідні періоди на ринку праці; зміцненні інституційних основ, необхідних для всеохоплюючого, стійкого і стабільного економічного зростання і розвитку; використання соціального діалогу при розробці програм відновлення, орієнтованих на людину.

Міжнародний відділ ЦК Профспілки